Народилася 8 жовтня 1972 року в селищі Котельва, що на Полтавщині. Навчалася в Опішнянській середній школі №1. Закінчила Лебединське педагогічне училище та Сумський державний педагогічний університет ім. Макаренка за спеціальністю «Вчитель початкових класів». Здобула другу вищу освіту, закінчивши Київський національний педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю «Вчитель шкіл глухих та слабочуючих, сурдопедагог дошкільних закладів».
Працює в Лебединській спеціальній школі для глухих дітей, яка нещодавно змінила назву на НРЦ (навчально-реабілітаційний центр).
Тетяна Миколаївна зазначає: «Працюю вчителем. Дуже люблю свою роботу, та ні — не роботу, а дітей, з якими працюю. Цим незвичайним діткам віддала майже 32 роки.
Вірші пишу давно. Раніше писала як українською, так і російською мовами. Для нас, дітей, народжених у СРСР, не було проблемою, якою мовою говорити чи писати. Зараз мої вірші тільки українською. Все змінилося після початку війни…
До написання віршів мене надихає мальовнича природа рідного краю, мої друзі та найрідніші — моя сім’я. Пишу, коли щаслива, пишу у тяжкі хвилини… точніше кажучи, не пишу, а переношу на папір уже народжені рядки. Першим слухачем моїх віршів є моя сестра Оксана — вона для мене і слухач, і критик, і підтримка.»
Коли щасливий, легко прокидатись,
Всміхатись сонцю, грозам і дощу,
Вмиватись, пити каву, одягатись
І в мрії поринати досхочу.
Коли щасливий, по обіді,
Смачніший борщ і каша, і компот,
І все в житті у тебе легко…
Хоч на хвилину б повернутись в літо,
У мирне літо, літо без війни.
На берег річки променем прогрітий,
Щоб вся сім’я разом – батьки й сини.
Хай літня спека огорта любов’ю,
А прохолода річки лагідно бодрить,
Так добре всім разом, усі щасливі…
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене,
Може, час, а може день, може, рік мине…
Ти діждешся, знаю я, тільки цим живу,
Бо тебе кохаю я в сні і наяву.
Тільки ти, кохана, вір, в наш міцний зв’язок,
Тільки ти коханням нашим мій пришвидши крок.
Я не можу здатись, знаючи, що ждеш…
Я зв’яжу тобі сину, шкарпетки,
І коханому також зв’яжу,
А про сльози, що впали на петлі,
Я нікому про них не скажу.
Хай від сліз лиш міцнішає нитка,
Хай не рветься вона у бою,
Хай любов’ю зігріються ніжки…
«Безмежно закохані в неї…» – це поетична ода Україні, коханню та життю.
Години роботи:
Ми віримо, що поезія живе не лише в книзі, а й у діалозі з тими, хто її читає. Ваші слова, відгуки та ідеї надихають нас на нові рядки.