Додаткова інформація
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Роздуми |
Я – стежка до вічного щастя. Ти знаєш?
Чому ж бур’янами і досі блукаєш?
Осіння кантата в саду переплаче,
Засипле пороша – і вже не побачиш.
Я – річка натхнення, велика, могутня.
Вступи в мої води – і знатимеш сутнє.
Не мучся від спраги і літньої спеки:
Я тільки для тебе й зовсім недалеко.
Чи вицвіли очі, чи слуху не маеш?
Ідеш навмання, а стежину минаєш.
Вмираєш від спраги, а річка ж плюскоте.
То доля твоя над тобою регоче.
А може, й моя, бо стежки заростають,
Міліють річки, пишні русла всихають,
І гаснуть зірки, загубивши дорогу,
Коли їм світити немає для кого.
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Роздуми |
Закінчилося свято.
Спорожніли гончарські ряди.
Лиш трава ще прим’ята,
і на ній ще від глини сліди.
Тут усе вирувало,
кожен виріб тут був на виду.
Тут майстри показали…
До спільного знаменника давно вже нас звели.
Роки, що жили ми разом і поодинці.
Шукали і знаходили, шукали – не знайшли,
І золото чомусь міняли на червінці.
Ми гроші відкладали, але тратили роки,
І з друзями підчас ми зводили рахунки.
Що головне в житті – було нам невтямки…
Не поспішай поріг переступити,
Постій, подумай, може й помолись.
Із хати йдеш, вертаєшся до хати –
Завжди біля порогу зупинись.
Переступивши, вже не оглядайся,
Іди в світи без сумнівів, вагань.
Та час від часу все-таки вертайся…
Білий колір. А з чим порівняти його?
Що у світі ще є недоторкано білим?
Ніби все вже брудне, тільки після всього.
Навіть білий триматися має ще сили.
Від хмаринки й ромашки ми білий взяли,
І від першого снігу, що тільки-но з неба.
Чисто білим ми мало що ще вберегли…
«Безмежно закохані в неї…» – це поетична ода Україні, коханню та життю.
Години роботи:
Ми віримо, що поезія живе не лише в книзі, а й у діалозі з тими, хто її читає. Ваші слова, відгуки та ідеї надихають нас на нові рядки.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.