Додаткова інформація
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Роздуми |
Я – стежка до вічного щастя. Ти знаєш?
Чому ж бур’янами і досі блукаєш?
Осіння кантата в саду переплаче,
Засипле пороша – і вже не побачиш.
Я – річка натхнення, велика, могутня.
Вступи в мої води – і знатимеш сутнє.
Не мучся від спраги і літньої спеки:
Я тільки для тебе й зовсім недалеко.
Чи вицвіли очі, чи слуху не маеш?
Ідеш навмання, а стежину минаєш.
Вмираєш від спраги, а річка ж плюскоте.
То доля твоя над тобою регоче.
А може, й моя, бо стежки заростають,
Міліють річки, пишні русла всихають,
І гаснуть зірки, загубивши дорогу,
Коли їм світити немає для кого.
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Роздуми |
Це не теорема. Це – життя.
Це не завдання вже, а потреба, –
Що дано, пізнати до пуття,
Зрозуміти, що довести треба.
Не поможуть формули й зразки,
А невірний розв’язок не витреш.
І про Попелюшку – то казки…
До спільного знаменника давно вже нас звели.
Роки, що жили ми разом і поодинці.
Шукали і знаходили, шукали – не знайшли,
І золото чомусь міняли на червінці.
Ми гроші відкладали, але тратили роки,
І з друзями підчас ми зводили рахунки.
Що головне в житті – було нам невтямки…
Роз’єднують чи з’єднують вокзали, –
Хіба для нас якесь це має значення,
Бо наші потяги транзитом проїжджали.
Вікно в вікно – таке було побачення.
На п’ять хвилин зустрілися вагони,
Скло товстелезне краплями заквітчане,
А в склі оптичні ще не вивчені закони…
Я зв’яжу тобі сину, шкарпетки,
І коханому також зв’яжу,
А про сльози, що впали на петлі,
Я нікому про них не скажу.
Хай від сліз лиш міцнішає нитка,
Хай не рветься вона у бою,
Хай любов’ю зігріються ніжки…
«Безмежно закохані в неї…» – це поетична ода Україні, коханню та життю.
Години роботи:
Ми віримо, що поезія живе не лише в книзі, а й у діалозі з тими, хто її читає. Ваші слова, відгуки та ідеї надихають нас на нові рядки.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.