Сьогодні уночі прокинулися всі від променя ясного,
Який з’явився і миттєво зник.
Усі навколо знають – не надії промінь,
Не щастя, тільки зло він сіє на землі.
Бо після променя яскравого, ясного,
Обов’язково буде смерть і біль,
Обов’язково сльози і прощання…
Вночі думки приходять тихо,
А простір здатні захопити вмить.
І ти лежиш і розумієш – лихо,
Почнеться зараз круговерть питань.
Чи вірно шлях в житті цьому обрала?
Можливо, звернула кудись не в той бік?
А може я рідних надію десь зруйнувала?
Мабуть, народилася я в окулярах,
На колір рожеві, чарівні вони,
І світ в них яскравий, красивий та гарний,
Такий кольоровий!… він був… до війни.
Я згадую часто, ті дні без тривоги,
Пернаті птахи, що летять в небесах,
Відкриті для всіх були різні дороги…
Вже цілий день іде війна,
Ми ще не можемо збагнути,
Як з нами може таке бути,
Хоч цілий день вже йде війна.
Десятий день іде війна,
Вночі я часто прокидаюсь,
Але із цим я не змиряюсь…
Мій захисник, мій воїне, я знаю, тобі важко,
В нерівному бою країну боронить.
Хоча і сильний ти, буває, мабуть, страшно,
Бо не машина, а у людини теж душа болить.
Та знай, ми тут, твій тил, твоя підтримка,
Всі молимось, солдате, тільки ти тримайсь:
За рід, родину, за дітей, за жінку…