Що поробиш, так буває:
хтось із друзів покидає.
Покидаючи, іде і не прощається.
Так, зненацька, серед ночі,
повідомити не хоче.
І годинник, як і серце, зупиняється.
Що поробиш, так буває…
Хоч на хвилину б повернутись в літо,
У мирне літо, літо без війни.
На берег річки променем прогрітий,
Щоб вся сім’я разом – батьки й сини.
Хай літня спека огорта любов’ю,
А прохолода річки лагідно бодрить,
Так добре всім разом, усі щасливі…
Так дивно із дитинства вчать одному:
«Не плач, ти сильна, зможеш подолати!»
А з часом розумієш, що всередині горить пожежа,
І ти не знаєш, як нахабу схаменути.
Чи помічали ви людей, що на вокзалі плачуть ?
Як виявляється, для сліз немає віку й статі.
Хтось потерпає від прощання миті…
Дай, Боже, пережити цю війну,
Я точно знаю, зараз відчай лишній,
Дай сили подолати сатану,
Тебе благаю, Господи Всевишній!
Як тяжко відпускати в небеса
Своїх Героїв, що життя віддали…
Ви – мужність, Ви – хоробрість, Ви – краса…
Український воїне, солдате,
Перед тим, як буду уже спати,
Помолюся Господу я щиро,
Попрохаю для країни миру.
Я тебе благаю, Божа Мати,
Закрий небо і не дай вбивати!
Дай здоров’я хлопцям і відваги…