Додаткова інформація
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Музи і поезія |
До спільного знаменника давно вже нас звели.
Роки, що жили ми разом і поодинці.
Шукали і знаходили, шукали – не знайшли,
І золото чомусь міняли на червінці.
Ми гроші відкладали, але тратили роки,
І з друзями підчас ми зводили рахунки.
Що головне в житті – було нам невтямки,
Ми часто економили обійми й поцілунки.
Зате слова образ як із відра лились,
Громи жорстоких слів і блискавки зневаги.
І нас не виправдовує, що це було колись,
Ще й часто не зі зла, а просто для розваги.
Можливо, час минув і каяття прийшло.
І дещо ми змогли б змінити й обминути.
Та вже те, що – воно таки було.
Розірваних сердець назад не повернути.
2009
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Музи і поезія |
Скачи, враже, як пан каже –
Було, є і буде.
Наплодили нових панів
Нерозумні люди.
А демографічні кризи
Панам і не сняться,
Вимирають люди з «низу»…
Роз’єднують чи з’єднують вокзали, –
Хіба для нас якесь це має значення,
Бо наші потяги транзитом проїжджали.
Вікно в вікно – таке було побачення.
На п’ять хвилин зустрілися вагони,
Скло товстелезне краплями заквітчане,
А в склі оптичні ще не вивчені закони…
Я голосно радіти не буду,
Захоплено сміятись не буду.
Я просто поділю й половинку віддам –
Нехай ще порадіють і люди.
Та, мабуть, так було, є і буде.
Чи вже такі попалися люди –
Забрали і мою половинку собі…
Так дивно із дитинства вчать одному:
«Не плач, ти сильна, зможеш подолати!»
А з часом розумієш, що всередині горить пожежа,
І ти не знаєш, як нахабу схаменути.
Чи помічали ви людей, що на вокзалі плачуть ?
Як виявляється, для сліз немає віку й статі.
Хтось потерпає від прощання миті…
«Безмежно закохані в неї…» – це поетична ода Україні, коханню та життю.
Години роботи:
Ми віримо, що поезія живе не лише в книзі, а й у діалозі з тими, хто її читає. Ваші слова, відгуки та ідеї надихають нас на нові рядки.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.