До Тарасового батька

Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині
Т. Шевченко

— Чумакуєш, батьку?
— Чумакую, сину:
За Чумацьким Шляхом
Стежку протоптав.
— Чом же мене, тату,
Серед степу кинув?
Я б з тобою скоро
Теж чумакував.

Їли б до схід сонця
Чи куліш, чи юшку,
За нічліг би правив
Нам соломи стіг.
Ти б мені за жінку
Не якусь «хохлушку» –
Щиру українку
Висватати міг.

Постелив би внукам
На широкім возі,
У садку вишневім
Слухали б хрущів…
Мерзнуть мої мрії
На жорсткім морозі.
В’януть мої думи
Без рясних дощів.

А літа безжально
Жалять болем-жалем
І торішнім листям
Губляться в траву…
— Чумакуеш, сину?
— Чумакую, тату:
У Чумацькім Шляху
Зіркою пливу.