Закінчилося свято…

Закінчилося свято.
Спорожніли гончарські ряди.
Лиш трава ще прим’ята,
і на ній ще від глини сліди.
Тут усе вирувало,
кожен виріб тут був на виду.
Тут майстри показали
майстер-класи у кожнім ряду.
Зараз – ранок і тиша.
Де вже прибрано. Де – іще ні.
У наметах, як в нішах,
ще зависли тумани нічні.
Мікрофони спросоння
ще бурмочуть вчорашні слова,
Та роса на осонні
керамічним намистом сплива.
Тут усе продавали –
від підсвічників до куманців,
Різних глеків чимало,
та найбільше було свистунців.
Із великої миски
ті тяглися до всіх, як могли.
Тут від свисту до писку
на всі ноти музики були.
Навіть дути не треба –
лиш торкнися і він заспіва.
Здійме галас до неба,
навіть обертом йде голова.
А найменший старався,
мабуть, більше за інших усіх,
Так свистів, надривався,
що навколо лунав щирий сміх.
А як стали згортатись,
все складати в коробки й сумки,
Не схотів повертатись,
легко вислизнув він із руки.
Закотився у квіти,
так малого знайти й не змогли.
Вже як стало сіріти,
всі, стомившись, додому пішли.
Тільки вранці хлопчина,
що ходив тут учора не раз,
Нахиливсь без причини,
а побачив бешкетника враз.
Просвітлів, нахилився,
від роси і від пилу обтер,
Півник співом залився…
І живе у хлопчини тепер.
Тільки вже не хлопчина
досі ліпить оті свистунці,
А поважна людина
робить глечики і куманці.
Але рано-раненько
ту свистульку бере до руки
І свистить потихеньку,
як бувало в дитячі роки.

5 липня 2009
після Дня гончаря