До спільного знаменника давно вже нас звели.
Роки, що жили ми разом і поодинці.
Шукали і знаходили, шукали – не знайшли,
І золото чомусь міняли на червінці.
Ми гроші відкладали, але тратили роки,
І з друзями підчас ми зводили рахунки.
Що головне в житті – було нам невтямки…
Йде молодиця, аж ширшає вулиця,
Навіть дерева стрункіші стають.
Попід паркан ошелешено туляться
Чоловіки, що назустріч ідуть.
Йде опішнянка, фігура не міряна,
Так топ-моделі не вміють ходить.
Погляд і посмішка зорями звірена…
Білий колір. А з чим порівняти його?
Що у світі ще є недоторкано білим?
Ніби все вже брудне, тільки після всього.
Навіть білий триматися має ще сили.
Від хмаринки й ромашки ми білий взяли,
І від першого снігу, що тільки-но з неба.
Чисто білим ми мало що ще вберегли…
Коли щасливий, легко прокидатись,
Всміхатись сонцю, грозам і дощу,
Вмиватись, пити каву, одягатись
І в мрії поринати досхочу.
Коли щасливий, по обіді,
Смачніший борщ і каша, і компот,
І все в житті у тебе легко…
Безмежно закохана в кого?!
Питаєшся ти,
Закохана в нього,
У того, хто знає мене ще дитям.
Безмежно закохана в кого?!
Питаєшся ти,
Закохана в місто краси і весни…