Нехай їм грець, горшкам…

«Нехай їм грець, горшкам і пелюшкам,
Та це ж покине спокій дні і ночі!
А я для себе ще пожити хочу…» –
Підступна думка солодко лоскоче

На вигляд втомлено-щасливих мам.
«Набрались дитбудинківських байстрят?
Кажу, либонь, вони об’їлись маку.
Клопотів тьма! Яка то буде дяка?» –

Округлилися очі з переляку,
Угледівши сусідських діток ряд.
Роки, зросивши ноги, по стерні
Брели за край, то взуті, а то й босі.

Згубили пісню перепели в просі…
І раптом на поріг ступила осінь,
У душу запекли її вогні.
Он до сусідки з’їхались сини,

А ти – одна, – лякає навіть тиша.
В кутку шкребеться заздрість, наче миша,
І діти, не народжені раніше,
Розлогим плачем гонять твої сни.