Додаткова інформація
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Родина |
Не поспішай поріг переступити,
Постій, подумай, може й помолись.
Із хати йдеш, вертаєшся до хати –
Завжди біля порогу зупинись.
Переступивши, вже не оглядайся,
Іди в світи без сумнівів, вагань.
Та час від часу все-таки вертайся
І перед цим порогом мовчки стань.
Згадай: переповзав його спочатку,
Пізніше трохи ледь переступав.
Усі тривоги, болі і нестатки
Завжди за цим порогом залишав.
До мами в руки кидався з порога
І спокій душу огортав завжди.
До цього ґанку ще веде дорога,
Та тільки де на ній твої сліди.
2009
| Настрій | |
|---|---|
| Автор | |
| Тематика | Родина |
Мамо Катерино, зіронько вечірня,
Виглядав Тарасик посеред журби.
На життєвій стежці промайнула тінню,
То вже хоч зорею сина долюби.
Мамо Катерино, як йому боліли
Стежечка додому, те глухе село
І вогнем пекельним доля України!..
Роз’єднують чи з’єднують вокзали, –
Хіба для нас якесь це має значення,
Бо наші потяги транзитом проїжджали.
Вікно в вікно – таке було побачення.
На п’ять хвилин зустрілися вагони,
Скло товстелезне краплями заквітчане,
А в склі оптичні ще не вивчені закони…
Життя одне. Не перше і не друге.
Життя одне. Наповни його вщерть,
Щоб між хвилин життєвої напруги
Колись заледве втиснулася смерть.
І відсахнулася… і відступила.
Від несподіванки заклякла геть,
Розгублено безсило опустила…
Так дивно із дитинства вчать одному:
«Не плач, ти сильна, зможеш подолати!»
А з часом розумієш, що всередині горить пожежа,
І ти не знаєш, як нахабу схаменути.
Чи помічали ви людей, що на вокзалі плачуть ?
Як виявляється, для сліз немає віку й статі.
Хтось потерпає від прощання миті…
«Безмежно закохані в неї…» – це поетична ода Україні, коханню та життю.
Години роботи:
Ми віримо, що поезія живе не лише в книзі, а й у діалозі з тими, хто її читає. Ваші слова, відгуки та ідеї надихають нас на нові рядки.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.