До спільного знаменника давно вже нас звели.
Роки, що жили ми разом і поодинці.
Шукали і знаходили, шукали – не знайшли,
І золото чомусь міняли на червінці.
Ми гроші відкладали, але тратили роки,
І з друзями підчас ми зводили рахунки.
Що головне в житті – було нам невтямки…
Не поспішай поріг переступити,
Постій, подумай, може й помолись.
Із хати йдеш, вертаєшся до хати –
Завжди біля порогу зупинись.
Переступивши, вже не оглядайся,
Іди в світи без сумнівів, вагань.
Та час від часу все-таки вертайся…
Твій час ще просто не настав,
Тобі ще всі шляхи відкриті.
Ти ще знайдеш свій п’єдестал,
І своє місце в цьому світі.
Не переймайся, йди до знань.
Тобі ще стільки знати треба.
Долай дорогу без вагань…
Йде молодиця, аж ширшає вулиця,
Навіть дерева стрункіші стають.
Попід паркан ошелешено туляться
Чоловіки, що назустріч ідуть.
Йде опішнянка, фігура не міряна,
Так топ-моделі не вміють ходить.
Погляд і посмішка зорями звірена…
Видимість влади, порядку, держави.
Слава минулому, ордени Слави.
Слава про славу. А що іще треба.
Слава й брехня від землі і до неба.
Слава за словом в кишеню не лізе,
Їй до вподоби слизькі блюдолизи.
До героїзму примазатись збоку…