Що поробиш, так буває:
хтось із друзів покидає.
Покидаючи, іде і не прощається.
Так, зненацька, серед ночі,
повідомити не хоче.
І годинник, як і серце, зупиняється.
Що поробиш, так буває…
Я голосно радіти не буду,
Захоплено сміятись не буду.
Я просто поділю й половинку віддам –
Нехай ще порадіють і люди.
Та, мабуть, так було, є і буде.
Чи вже такі попалися люди –
Забрали і мою половинку собі…
Білий колір. А з чим порівняти його?
Що у світі ще є недоторкано білим?
Ніби все вже брудне, тільки після всього.
Навіть білий триматися має ще сили.
Від хмаринки й ромашки ми білий взяли,
І від першого снігу, що тільки-но з неба.
Чисто білим ми мало що ще вберегли…