Page 58 - БезмежноЗакохані

+++ МАТЕРІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

«Нехай їм грець, горшкам і пелюшкам, Зоре моя вечірняя,
Та це ж покине спокій дні і ночі! зійди над горою,
А я для себе ще пожити хочу...» – поговории тихесенько
Підступна думка солодко лоскоче в неволі з тобою...
На вигляд втомлено-щасливих мам. Т. Шевченко

«Набрались дитбудинківських байстрят? Мамо Катерино, зіронько вечірня,
Кажу, либонь, вони об’їлись маку. Виглядав Тарасик посеред журби.
Клопотів тьма! Яка то буде дяка?» – На життєвій стежці промайнула тінню,
Округлилися очі з переляку, То вже хоч зорею сина долюби.
Угледівши сусідських діток ряд.
Мамо Катерино, як йому боліли
Роки, зросивши ноги, по стерні Стежечка додому, те глухе село
Брели за край, то взуті, а то й босі. І вогнем пекельним доля України!..
Згубили пісню перепели в просі... Все життя сирітське полином цвіло.
І раптом на поріг ступила осінь,
У душу запекли її вогні. У степах каспійських чайкою ячала,
У чужому небі зіркою пливла,
Он до сусідки з’їхались сини, Тільки обігріти сил не вистачало,
А ти – одна, – лякає навіть тиша. Тільки зупинити долю не змогла.
В кутку шкребеться заздрість, наче миша,
І діти, не народжені раніше, Росами ридала вранці попідтинню,
Розлогим плачем гонять твої сни. Стомлено стогнала хвилями ріки...
Мамо Катерино, зіронько вечірня,
Осявай же сину шлях через віки!

54 55