Page 65 - БезмежноЗакохані

+++ +++

Я – стежка до вічного щастя. Ти знаєш? Я навчилася жити без тебе...
Чому ж бур’янами і досі блукаєш? Ніна Гриб
Осіння кантата в саду переплаче, Я навчаюся жити без тебе.
Засипле пороша – і вже не побачиш. На шматочки розкраяла небо:
Нашим дітям укритись від лиха.
Я – річка натхнення, велика, могутня. Діти – радість моя і утіха.
Вступи в мої води – і знатимеш сутнє.
Не мучся від спраги і літньої спеки: Теплий місяць цілую ночами,
Я тільки для тебе й зовсім недалеко. мудро мружаться зорі над нами.
Тільки їхне тепло не зламає
Чи вицвіли очі, чи слуху не маеш? Брили льоду, що в грудях ти маєш.
Ідеш навмання, а стежину минаєш.
Вмираєш від спраги, а річка ж плюскоте. Ти живеш в паралельному світі:
То доля твоя над тобою регоче. Сам себе зігріваєш і світиш,
Сам собі ти і син, і дружина.
А може, й моя, бо стежки заростають,
Міліють річки, пишні русла всихають, І ні Бог, і ніяка людина
І гаснуть зірки, загубивши дорогу, Не відчули твоєї любові
Коли їм світити немає для кого. Навіть в погляді, в думці, у слові.

Не кривавить розкраяне небо:
Я навчилася жити без тебе.

60 61