Page 67 - БезмежноЗакохані

+++ Зимове

Виходить літо з берегів, Місто – старий орнітаріум:
Хвилює осінь, Тепло, тісно.
А я в мелодії снігів Люд по алеях – парами.
Живу і досі. Сніг – мов тісто.
На тротуарах гамір:
Вітрами стогне листопад, Галки, ґави
Ламає вишні. Та горобці розхристані...
А я мандрую наугад І ні одної пави.
В снігах торішніх. Пави у мерседесах,
Джипах, кабріолетах.
Зорю загублених світів І, мов причали, площі
Вогнем тривожу, Ждуть до весни поетів.
Але тебе серед снігів Мчаться безликі фари
Знайти не можу. Аж за куліси ночі.
Місто – тісний орнітаріум –
Між розтривожених думок Щось цілу ніч белькоче.
Німію, тану.
Зима відлунює твій крок,
Ота, остання...

Заплаче тиша, зареве
Торішня злива.
А в ній той спогад оживе,
Де я – щаслива.

62 63